Відзначили День Святого Валентина

                                                                      Любов не кара , і не гра,

      Вона не квітка, що зів’янеш видко.

    Любов–це дар.

       І Бог сам   обира,

       Хто заслужив  оце пізнати диво .

       Таким епіграфом розпочала  годину спілкування за темою «Кохання - прекрасний дар"класний керівник 162 групи Дика Ольга Миколаївна в тісній співпраці з майстром виробничого навчання Ярошенко Анною Анатоліївною.

       Святково прикрашена кімната налаштовувала присутніх на позитивний настрій.

 Під час проведення заходу керівники групи спілкувалися з учнями про кохання, про те, що вважається природним і що є небажаним у взаєминах молодих людей,  зорієнтовували учнів на толерантне ставлення до вираження почуттів, а використання інноваційних технологій, інтерактивних вправ та різноманітних форм і методів роботи допомогло учням дати відповідь на ключове запитання «Витоки любові… Чи багато ми знаємо про це?», а також ще раз впенитись, що любов є дивовижним почуттям. Адже не один десяток, не одну сотню і, навіть, не одну тисячу років люди не припиняють говорити, писати і творити в ім’я цього божественного почуття. І не даремно воно зветься "божественним", адже багато хто ототожнює любов з Богом. Крім того стверджується, що здатність людини кохати - це найбільший дар і, можливо, саме любов є тим сенсом життя, який кожне людське покоління так вперто намагається знайти.

Різні форми роботи змінювались одна іншою, які ще раз доводили, що у будь-якому випадку, людина, до якої прийшло кохання, може вважати себе щасливою, пишатися, що вона стала однією з тих, хто був обдарований цим світлим почуттям.

Вправа «Голуби майбутнього»

Релаксаційна вправа «Серце сповнене любові»

Вправа «Полум’я»

По закінченню години спілкування класний керівник Ольга Миколаївна відмітила, що любов може зробити людину самим щасливим, а може заподіяти біль, розбити серце і на все життя поранити людину. Любов-це перевірка на зрілість. Справжня любов - це і відповідальність за коханого. Дуже важливо знайти свою любов, не розтратити себе на дрібні захоплення, які спустошують серце. Справжня любов – це мистецтво. Вчитися любові – означає вчитися вмінню жертвувати в ім'я любові якимись власними бажаннями, йти на зустріч один одному. Як говорив великий американський письменник Марк Твен, «жодна людина не здатна зрозуміти, що таке справжня любов, поки не проживе в шлюбі чверть століття.

Я  хочу побажати вам вірити у дивовижну силу кохання, боротися за своє щастя і кохану людину. І пропоную послухати  дивовижний вірш Е. Асадова «Правда жизни».

Как много тех, с кем можно лечь в постель,
Как мало тех, с кем хочется проснуться…
И утром, расставаясь улыбнуться,
И помахать рукой, и улыбнуться,
И целый день, волнуясь, ждать вестей.

Как много тех, с кем можно просто жить,
Пить утром кофе, говорить и спорить…
С кем можно ездить отдыхать на море,
И, как положено – и в радости, и в горе
Быть рядом… Но при этом не любить…

Как мало тех, с кем хочется мечтать!
Смотреть, как облака роятся в небе,
Писать слова любви на первом снеге,
И думать лишь об этом человеке…
И счастья большего не знать и не желать.

Как мало тех, с кем можно помолчать,
Кто понимает с полуслова, с полувзгляда,
Кому не жалко год за годом отдавать,
И за кого ты сможешь, как награду,
Любую боль, любую казнь принять…

Вот так и вьётся эта канитель -
Легко встречаются, без боли расстаются…
Все потому, что много тех, с кем можно лечь в постель.
Все потому, что мало тех, с кем хочется проснуться.

Как много тех, с кем можно лечь в постель…
Как мало тех, с кем хочется проснуться…
И жизнь плетёт нас, словно канитель…
Сдвигая, будто при гадании на блюдце.

Мы мечемся: – работа…быт…дела…
Кто хочет слышать- всё же должен слушать…
А на бегу- заметишь лишь тела…
Остановитесь…чтоб увидеть душу.

Мы выбираем сердцем – по уму…
Порой боимся на улыбку- улыбнуться,
Но душу открываем лишь тому,
С которым и захочется проснуться..

Как много тех, с кем можно говорить.
Как мало тех, с кем трепетно молчание.
Когда надежды тоненькая нить
Меж нами, как простое понимание.

Как много тех, с кем можно горевать,
Вопросами подогревать сомнения.
Как мало тех, с кем можно узнавать
Себя, как нашей жизни отражение.

Как много тех, с кем лучше бы молчать,
Кому не проболтаться бы в печали.
Как мало тех, кому мы доверять
Могли бы то, что от себя скрывали.

С кем силы мы душевные найдем,
Кому душой и сердцем слепо верим.
Кого мы непременно позовем,
Когда беда откроет наши двери.

Как мало их, с кем можно – не мудря.
С кем мы печаль и радость пригубили.
Возможно, только им благодаря
Мы этот мир изменчивый любили.

                                                      Сізоненко Н.О. – заступник директора з НВР.